Прочитане у 2020

Незважаючи на те, що в 2020 році ми в більшості сиділи вдома, мені не вдалося прочитати більше книг, ніж в 2019. Другий рік поспіль я практикував Reading Challenge на Goodreads. Із ціллю на 2019 рік прочитати 30 книг я справився дуже впритик. Проте, я знав, що потенційно можу покращити свою статистику, тому націлився на 36 книг в 2020. Вийшло 18 – рівно вдвічі менше. Йой, най буде. Чомусь в карантин геть не читалося. До того ж, я зрозумів, що не встигну, тому почав більше концентруватися на якості, а не на кількості книг. Зрештою, без поганої літератури не обійшлося, але вона також потрібна для читацького досвіду. Цього року я писав відгук про книгу на Goodreads майже зразу після прочитання. Проте, коли я пишу цей текст, то в деяких випадках мені хочеться ще дещо додати/змінити. Виходить доволі цікава вправа, тому що я помічаю те, як я стаю більш вимогливим читачем з кожною наступною книгою. Тому, цей текст не буде просто копіпастою з Goodreads, а радше це буде підсумок моїх рефлексій стосовно кожної прочитаної книги в 2020.

1.    Вішен Лак’яні «Код винятковості» ★☆☆☆☆

Перша книга в році, і я одразу згорів від неї нахуй. Прочиталася легко, але нічого по собі не залишила – суцільна вода. Чергова книга про успішний успіх і користь позитивного мислення. До того ж, це бестселер New York Times. Як???

У передмові автор наголошує, що цінує час читача, і тому збирається подавати лише концентрований матеріал. Але, коли згодом я читав уже п'яту сторінку розжовування думки, яка формулюється одним реченням, то зрозумів, що автор трішки спиздів злукавив. Як і прийнято серед книг такого жанру, елементарні ідеї описуються складнішими словами і подаються як одкровення та інновації. Вводяться навіть спеціальні терміни, словник яких міститься наприкінці.

Основними ідеями книги є:

1) Постійно перевіряйте свої переконання, чи є вони власне вашими, або ж нав'язані ззовні;

2) Думайте про майбутнє, але будьте щаслвими тут і зараз.

Окрім вказаних вище «постулатів», є також вправи і практичні поради, як цього досягти, а також інструкція з медитації. Я вирішив спробувати. Початок медитації полягав в тому, щоби бажати цілому світу добра, і огорнути його своєю любов'ю, від чого мене піздєц як бомбануло нахуй. Після цього я зрозумів, що медитації - це не моє.

Як на мене, не було потреби писати цілу книгу. На підтвердження цього можу сказати, що останні 30 сторінок - підсумок усього матеріалу, викладеного автором. Ви нічого не втратите, прочитавши лише їх. А краще не беріть цей висер до рук взагалі.

Кидається в очі те, що ледь не на кожній сторінці реклама сайту автора.

Я лишив доволі лояльний відгук на Goodreads і дві зірочки, але з часом мій зад не те, що не потух, а став горіти ще більше, тому я змушений був змінити на одну зірочку. Відгук не модифікував, бо йой най буде. Але я вас дуже прошу, не читайте той кал. Та й узагалі, читайте щось корисніше, аніж книги про успішний успіх, ефективну ефективність та позитивний позитив.

2.    Роберт Мартин «Идеальный программист. Как стать профессионалом разработки ПО» ★★★★☆

Читав російською, бо в українському перекладі цієї книги немає. Не скажу, що це мастхев книга для кожного програміста. Нот ґрейт, нот террібл. Не зовсім посібник, а радше розповідь про власний досвід від дядечка Боба. Книга гарно структурована, зачіпає основні аспекти діяльності розробника. Деякі думки для мене були новими. Як, наприклад, оцінювання, скільки часу потрібно на виконання завдання. Розробник не може дати точну оцінку, проте, може дати імовірнісний розподіл, в який день робота буде завершеною. Тому, саме в термінах імовірностей варто вести комунікацію із бізнесом.

Що не сподобалося, то це коли під кінець автор почав розповідати про свій продукт, як він над ним працює, і які технічні засоби (комп’ютер, його тактова частота та оперативна пам’ять (!!!) і т д) він використовує. Нахуя Для чого мені ця інформація?

Легеньке чтиво, найкраще підійде програмістам, які лише на початку свого шляху. Для більш досвідчених колег багато чого буде відомо з власного досвіду.

3.    Володимир В'ятрович «(Не)історичні миті. Нариси про минулі сто років» ★★★★☆

Невелика книжечка у форматі stories про history. Нариси іноді занадто ідеалізовані, але дають уявлення про події в Україні у ХХ і частково у ХХІ століттях. Підійде для тих, хто хоче почати вивчати історію України, але не знає, з чого. Для мене було не надто інформативно, тому я би не радив її для досвідчених читачів історичних книг.

4.    Том Вейнрайт «Наркономіка. Як працює економіка картелів» ★★★★★

Дуже якісно. Ґрунтовне і гарно структуроване журналістське дослідження про роботу наркокартелів. Автор пропонує розглядати наркоторгівлю як бізнес і, відповідно, протидіяти їй ринковими методами. Недоліки є лише в перекладу: було би краще, якби величини перевели у метричну систему.

5.    Світлана Алексієвич «Цинкові хлопчики» ★★★★★

Страшна, але цікава і корисна книга.

Історії звичайних солдат, медиків, а також дружин та матерів, що втратили своїх чоловіків і дітей. Про те, як люди сприймають себе до та після війни. Відверті і жахливі подробиці, а також чорний гумор від учасників цих подій, який не давав остаточно з'їхати з глузду. Про дідівщину і страждання від своїх, які мучили більше, ніж чужі. Про "військову помилку" та несприйняття афганців у суспільстві. А також про судовий процес проти авторки, коли комуністичний режим намагався взяти реванш на початку дев'яностих.

Книга вартує прочитання і змушує задуматися про безглуздість афганської війни.

6.    Айн Ренд «Атлант розправив плечі. Частина перша: Несуперечність» ★★★☆☆

Попсова, переоцінена і надто затягнута книга. В другій половині навіть хотілося кинути, але ближче до кінця ставало цікавіше. Так виглядає, що перша частина є радше прологом до наступних, тому краще було би оцінити всю трилогію в цілому. Проте, я не збираюся продовжувати. Мені якось насрати байдуже, хто такий Джон Ґолт.

Ідея протиставлення капіталізму і комунізму цікава, але вже доволі заїжджена.

Стосовно стилістики, то кидається в очі, що книга трохи морально застаріла. Замість того, щоби лізти в голову кожному персонажу і читати думки, авторці краще було би сконцентрувати увагу на їхніх діях, і таким чином продемонструвати їхні мотиви та розвиток.

7.    Олексій Волков «Амністія для хакера» ★★★★☆

Гарний детектив, продуманий, закручений, але трішки затягнутий і морально застарілий для 2020 року (тут ви знайдете пентіуми, дискети та інтернет по картках). Слабенько прописані любовні сцени, іноді від них бере іспанський сором. Головний герой надто совісливий, як на того, ким він є. Фінал хороший, але якось по-казковому мало реалістичний, тому роман схожий радше на якусь притчу.

Сподобалося, що книга зачіпає загальноукраїнський і міжнародний рівень, а не прив'язана лише до якогось конкретного місця. Також варто відзначити, що автор за фахом не є спеціалістом з комп'ютерних систем, але технічні деталі прописані добре. Видно, що у нього були хороші консультанти.

Загалом, я розумію, чому свого часу цей роман отримав багато відзнак, але зараз він цікавий лише як зліпок тієї епохи.

8.    Марк Геддон «Загадковий нічний інцидент із собакою» ★☆☆☆☆

Ще одна книга, від якої я піздєц як згорів був не в захваті. Проте, цього разу художня.

Дуже неприємно було її читати, просто фізично боляче. Головний герой, Крістофер, - хлопчик з синдромом Аспергера, який не викликає ніякого співчуття, а радше вибішує. Особисто мене він дуже напрягав. На початку була сцена, коли Крістофер потрапив у поліцейський відділок. Я без надії сподівався, що мент відіб’є хлопчині нирки, той здохне, і на цьому оповідь закінчиться. Проте, водночас прекрасно усвідомлював, що такого не буде, на жаль. Зрештою, Британія – це не Україна.

Я розумію, що автор, мабуть, так і задумував, але читати від цього не легше. Присутня мінімальна драма, але загалом книжка ні про що, і закінчується нічим.

В силу синдрому Крістофер поводиться згідно своєї специфічної логіки, хоча і були певні неточності:

1) головний герой не любить метафор, але використовує метафору "Чорний день";

2) він каже, що не розуміє, коли люди мають якісь образи в голові, і мислять умовним способом. В наступному розділі він каже, як уявляє себе в батискафі;

А це означає, що автор навіть тут проїбався недопрацював.

9.    Ренді Мошер «Смак пива. Інсайдерський путівник у світі найвидатнішого напою людства» ★★★★☆

Якісний посібник з пива, але не скажу, що вдалося прочитати на одному диханні. Дуже багато інформації, тому раджу читати лише тим, хто дійсно зацікавлений в тематиці і готовий прочитати не тільки цю книжку, але й купу додаткових матеріалів. Хотілося би, щоб краще була описана класифікація стилів, і чіткіше окреслена різниця між ними, так як непідготовлений читач може в цьому губитися. Окремо хочу відзначити якісний друк від ВСЛ, гарне ілюстроване видання, яке приємно тримати в руках. Чудове надбання для книжкової полиці.

10. Еріх Марія Ремарк «На Західному фронті без змін» ★★★☆☆

Ще одна попсова і переоцінена книга. У мене не викликала ніяких емоцій. До сюжету претензій немає, але ідея твору не настільки громіздка, щоби описувати її цілим романом. Як на мене, достатньо було обійтися оповіданням. Можливо, у момент виходу цей роман і був чимось прямо вау, але зараз вже ні.

Кажуть, якщо ти прочитав хоч одну книгу Ремарка, то ти прочитав усі книги Ремарка, бо в нього все зводиться до травми після війни. Я радий, що мені більше не буде потреби читати цього автора.

11. Олексій Чупа «Бомжі Донбасу» ★★★★★

Дуже класна коротенька книжечка. Хороша історія на багатьох рівнях. Не буду багато описувати, найкраще про неї сказано у передмові від Юрія Іздрика. Думаю, самої назви достатньо, аби пробудити інтерес до книги.

12. Олександр Турчинов «Казка про Добромола» ★☆☆☆☆

Не побоявся і не посоромився поставити одну зірочку. При всій повазі до Кривавого Пастора, книга дуже халтурна. Казочка, яка розтягнута на 100 маленьких сторіночок з великим шрифтом та ілюстраціями, радше заслуговує називатися оповіданням і бути частиною якоїсь збірки, а не окремою книгою. Стосовно змісту, то ніякої тонкої сатири я тут не помітив. Скоріше, це просто поверхневий тролінг теперішньої владної верхівки. Ілюстрації Юрія Журавля, до якого я теж ставлюся з повагою, гарні, проте навіть з ними книжка не тягне на окремий повноцінний продукт. Читається легко, проте нічого після себе не залишає. Виглядає, що це просто спроба заробити гроші під брендом Турчинова та Журавля.

13. Деніел Кіз «Квіти для Елджернона» ★★★★☆

Здавалося би, ще одна попсова книга, за яку навіть не варто братися. Чув про неї давно, проте через назву і надто дитячу обкладинку навіть не ознайомлювався, про що вона. Але якось раптово потрапив на опис, і мене зацікавило.

Хороша книга про розум, емоції та баланс між ними. Гарна задумка сюжету. Автор дуже майстерно використовував метафори та порівняння, вдумуватися в їхній зміст - окрема насолода. Якщо звести ідею твору до одного речення, то, як на мене, це буде прислів’я: «Лихо з розуму». Це не означає того, що розум – погано. З ним важче, але навряд чи хтось, маючи ясний розум, відмовиться від нього на користь безтурботності простака.

Проте, на п'ятірку не тягне. Для мене не було чогось такого, що могло би вразити або емоційно потрясти. Не скажу, що це мастрід, але, як виявилося, попсові книги не завжди погані апріорі.

14. Фредрік Бакман «Чоловік на ім'я Уве» ★★★★☆

Просто хороша історія, яка залишає після себе приємні теплі відчуття. Як на мене, перегукується із книгою «Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"». Сподобалось, як автор потрошки відкриває всі деталі, тому сюжет промальовується не зразу, а поступово. Трішки затягнуто, як на мене, нагадує якийсь ситком, але кінець дуже гарний.

15. Олександр Михед «"Я змішаю твою кров із вугіллям". Зрозуміти український Схід» ★★★★★

Книга - спроба дізнатися, що таке донбаська ідентичність, і чи є вона взагалі. Намагання зрозуміти проблему, що призвела до поточного стану речей на сході України, а також пропозиції стосовно того, як її вирішити та запобігти в майбутньому. Як зазначив сам автор: "Одне з ключових питань цієї книжки - це принципова неможливість існування об'єктивної реальності взагалі і на Сході зокрема".

Не скажу, що читання було легким. Доводилося багато гуглити, починаючи від наукових термінів і закінчуючи "хто такий серпокрил?". Ну і, звісно, Google Maps у сусідній вкладці. Особисто мені не вдалося багато запам'ятовувати і розуміти під час прочитання, тому на допомогу приходив нотатник, щоби записати найважливіше і обдумати опісля. Я просто занурювався в текст, бо було цікаво. Взагалі, виглядає, що книга призначена радше як їжа для власних роздумів. Можливо, потрібно, щоби пройшов якийсь час після прочитання. Розуміння книги - це суп, який повинен зваритися. А ще краще він смакуватиме, коли настоїться. "Мистецтва розмірковувати над явищами потрібно вчитися". Згодом також з'являлися свої думки на цю тему, які потім переходили за межі того, що описано в книзі.

Історії про невідомих героїв та маловідомі місця. Афоризми. Інтерв'ю з відомими вихідцями з Донеччини та Луганщини, а також спілкування з місцевими мешканцями. Деякі думки приємні, деякі ні, але око дослідника не може відчувати любов чи ненависть, воно відчуває лише цікавість. Також автор звертає увагу на непримітні деталі, які можуть багато чого сказати. Стає сумно, коли молодятам немає де сфотографуватися.

Особисто мене книга навчила нічому не дивуватися. В принципі, я це і так вмів, але тепер вмію ще краще.

Дякую автору за інтелектуальний контент.

16. Сергей Иванов «Противоречия» ★★★★★

Книга українського журналіста української медіаперсони Сергія Іванова. Написана російською, але це радше плюс. Нариси про життя і рефлексії луганського прокурора українською виглядали би не так органічно.

Збірка коротких автобіографічних оповідань, які радше є притчами. Дуже якісно написано, іноді проскакує типовий невзоровський стиль. Кожне оповідання закінчується певним афоримзмом, над яким ще хочеться пороздумувати. Автор влучно підсумовує в останньому оповіданні, назву якого і носить вся збірка, що люди складаються із протиріч.

Ловив себе на думці, що намагаюся знайти паралелі із власним життям. Дуже раджу. Швидко читається. Чорний гумор на найвищому рівні.

17. Остап Соколюк «Дарксіті» ★★★★☆

Неонуарний роман міжнародного рівня, так як немає прив'язки ні до реального місця, ні до реальних подій. Надто казкова історія, як на мене, хоча це, може, і непогано. Книга дуже насичена подіями. Помітив, що прочитав третину, а вже стільки всього відбулося. Багато філософських роздумів, які можуть бути незрозумілими. Проте, в будь-якому випадку, ця книга стала для мене відкриттям. Здається, я ніколи до того не читав неонуару. Круто, що українська література може бути ще й такою.

18. Сергій Плохій «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» ★★★★★

Дуже якісна книга від професора Гарвардського університету. Оповідь від початків історії до наших днів. Багато фактів і посилань на джерела. Праця буде корисною для читачів, які хочуть сформувати для себе повну картину історії України з хронологією. Принаймні, я брався до цієї книги з такими очікуваннями, і для мене вони справдилися.

***

Підсумовуючи, скажу, що цього року я навчився не дочитувати нудні книжки. Навіть створив собі поличку під назвою “abandoned” на Goodreads, щоби бачити, що мені не зайшло. Життя надто коротке, щоби читати всякий шлак. Але якщо вже так сталося, що я прочитав погану книгу до кінця, то я витисну з цього все: поставлю одну зірочку і з превеликим задоволенням виплюну всю жовч у відгук.