Досвід

 

(Присвячую Стівену Кінгу, чиї книги, а особливо деякі моменти з них, мене неабияк надихають)

Вольф прогулювався по вечіній вулиці. Коли йому ставало самотньо, а це бувало дуже часто, особливо з недавніх пір, він виходив приблизно в такий час надвір і йшов по своєму улюбленому маршруту, занурюючись у задуму. Надворі була пізня осінь, тому в цю годину вже було темно. Сварка з батьками, невдачі в навчанні і на особистому фронті, жодних успіхів у пошуку роботи - все це нависло над ним, паралізувало все єство і не давало рухатися далі. Вольф не бачив сенсу свого існування, принаймні на найближче майбутнє. Та зараз він хотів абстрагуватися від цього. Врешті-решт, сьогодні неділя, а це означає, що у нього вихідний від щоденних проблем.
Будь-яка подія в нашому житті є цінною. Якщо це успіх - то це само собою зрозуміло. Якщо ж невдача - це досвід, який можна використати в майбутньому. Вольф це прекрасно розумів. Він знав багато того, чого робити не треба. От тільки не знав, що робити треба. І це Вольф теж розумів. Він втомився від негативного досвіду і саме це загнало його в депресію. Хоча вона, як би це парадоксально не виглядало, його вже ніяк не засмучувала. Хлопець вже настільки звикся з нею, що, здавалося, виробив до неї імунітет. Вольф насправді не пригадував, коли востаннє почувався щасливим. Проте, в ньому не вмирала надія на те, що колись він таки досягне цього блаженного стану.
Вольф саме згадував, чому він Вольф. Так почали називати його однокласники. Сам спогад викликав у ньому раптову усмішку. Люди, які його знали, часто звертали увагу на його великі ікла і відстовбурчені вуха. Казали, що він як вовк. Проте, йому хотілося пафосу, тому він сказав, що він не вовк, а Вольф. Закордонні словечка завжди додають пафосу. Друзі весело підхопили ідею і з того часу йому навіть важко було пригадати, коли однокласники зверталися до нього по імені. Хлопцю подобалася його кличка. Він знав, що могло бути і гірше. Кликали б якимось Зубастиком, Кривозубим, Вуханем, чи ще кимось. А так - Вольф. Круто! Крім того є хлопці, які пишаються своїми не такими вже і пафосними кличками, як от Кабан, Довгий, Рижий і так далі. Також йому подобалася фраза, яка непогано підходила до його прізвиська: "Я не самотній, я самітник". Такий собі вовк-самітник. Це непогано підкреслювало його інтровертивну натуру.
Він дійшов до свого улюбленого місця. Це була верхня частина широких сходів, які спускалися на дитячий майданчик, справа від якого починалася стежка, що вела до його дому. Оббабіч сходів були трубчасті металеві перила. Вольф любив по них з'їжджати. Зазвичай він ходив у джинсах, в яких він не міг з'їхати, оскільки це не надто підходяща тканина для такого заняття. Проте сьогодні на ньому були спортивні штани, а в них Вольф з'їжджав з просто космічною швидкістю. Але зараз йому було не до того.
Хлопець витягнув пачку сигарет і дістав звідти одну. Потім з цієї ж кишені витягнув запальничку. Крутнув кремінь, натиснув на кнопку, прикрив долонею полум'я і цигарку, яку попередньо вставив в зуби, і прикурив. Перша тяга сигаретного диму наповнила легені. Вольф не мав звички курити. Ба, більше - раніше він був рішуче проти цього. Але кілька місяців тому він вирішив зламати свої принципи. Життя навчило його ні в чому не зарікатися. Тому хлопець і захотів спробувати. Вперше він покурив, коли вони з друзями випивали. Він вже був трішки під градусом, аж раптом йому запропонували сигарету. Вольф погодився. Спочатку був кашель. Друзі сміялися з нього. Далі - легке запаморочення. При цьому ефект від алкоголю наче посилився. Його "вставило". Він спочатку навіть не уявляв, що з ним робиться. Це було досить дивне відчуття. В руках похололо. Докуривши, хлопець зрозумів, що мусить сісти. Запаморочення тривало кілька хвилин, йому було не по собі. Пити і курити далі не хотілося. Проте вже зранку він покурив ще. Ефект був приблизно такий самий. Але йому подобалося. Вольф не розумів чому. Він не розумів, чому для нього одна хвилинка задоволення під час куріння була варта п'ятнадцяти хвилин паскудних відчуттів після цього. Але йому було байдуже. З того часу хлопець курив тоді, коли бажання співпадало з нагодою. Він не був залежним від цього, ні. Вольф міг не курити тижнями. Аж раптом, коли йому ставало погано на душі, він міг вийти надвір і скурити кілька сигарет підряд. Зараз був саме такий момент.
Вольф стояв біля труби і докурював. Зазвичай він смалив біля смітника, а потому порядно утилізовував окурок. Проте сьогодні він мав намір засунути його в трубу. Звісно, хлопець усвідомлював, що від того окурок нікуди не дінеться, проте в цей день Вольф хотів побути "поганим хлопцем". Сигарети залишалося якраз на одну затяжку, коли він помітив компанію, яка почала підніматися сходами. Це були троє хлопців і три дівчини. Компанія була явно напідпитку. Вольф випустив дим з легень і взявся за останню затяжку. Компанія голосно перемовлялася між собою, час від часу регочучи. Вольф саме видихнув свою останню порцію диму, підійшов до краю труби і засунув окурок всередину, коли молоді люди порівнялися з ним.
- Що це ти, в біса, робиш? - сказав один із хлопців.
Вольф підняв голову. Йому не причулося, говорили до нього. Проте він все-таки перепитав:
- Хто? Я?
- Ні, я. Ясно, що ти. Що ти робиш, дурню?
- А ти не бачиш?
- Перепитувати не ввічливо!
- Кому ж, як не п'яному парубкові в вечірню годину, знати, що ввічливо, а що ні.
- Я так бачу, ти дуже розумний.
- А ти дуже сміливий. Коли позаду тебе стоять твої кенти, дуже легко до когось примахуватися.
Парубок, здається, проігнорував випад Вольфа, бо правив своєї далі:
- Чому ти смітиш? Думаєш, якщо ти засунеш окурок в трубу, то він просто зникне.
- А ти думаєш, якщо зажував м'ятною жуйкою, то ніхто не дізнається, що ти п'яний?
- Ти мені тут стрілки не переводь. Чи тебе мама не вчила, що стрілочники лохи?
- Мене мама вчила з незнайомими людьми на вулиці не розмовляти.
Незважаючи на те, що його співрозмовник наблизився до нього, а це віщувало потенційну небезпеку, Вольфа ця ситуація чомусь веселила. Чим більше злився його опонент, тим більше в нього виникало бажання провокаційно відповідати.
- Слухай розумнику, не зли мене. А зараз візьми окурок і викинь його в смітник.
- Ой, ой, ой, які ми порядні. Тут не має смітника. Якщо тебе це так хвилює, то напиши петицію Президенту, щоб його тут встановили. От буде тут смітник, тоді в нього й викину.
Вольф чітко усвідомлював, що в цьому випадку він не правий. Але тепер йому хотілося якнайбільше роздратувати свого опонента. Довести його до того, щоб в нього йшла піна з рота. Хлопець просто не міг стримати своєї задоволеної і водночас єхидної усмішки. В цей же момент до них наближався ще один парубок з компанії. Ситуація загострювалася.
- А ти, я так бачу, геть з інстинктом самозбереження не дружиш. - Чомусь люди напідпитку намагаються блиснути своїм інтелектом і починають говорити дуже складними словами. На справді ж репліка прозвучала зовсім не так, як намагався сказати її парубок. Це був просто набір звуків, з яких ледве можна було вихопити вкладений у них зміст. Вольф мимоволі захихотів. - Тобі смішно? Га? Тобі смішно, клоуне? Ти думаєш, що ти тут найрозумніший. Вирішив похизуватися своєю дотепністю?
Вольф наблизився до труби. В його голові вже був готовий план втечі на випадок найвищого рівня небезпеки. Він просто сяде на трубу, з'їде по ній, потім побіжить і шукай вітра в полі. П'яному молодику навряд чи закортить гнатися за ним, тому конфлікт буде вичерпано. Тому він продовжував виводити парубка з себе:
- А ти вирішив похизуватися своєю сміливістю перед дамами? Ще б пак, це дуже круто вкількох підходити до одного і пред'являти якісь претензії. Дівчата дуже зацінять твою хоробрість!
- Не зли мене!
Вольф сів на трубу. Зараз він збирався додати останній штрих і "добити" свого супротивника. Він з усмішкою кинув погляд на дівчат, потім на парубка, а тоді додав:
- Гарно говориш, фраярок. Але на ділі ти, мабуть, ніхто. Я так розумію, твій член явно коротший за твій язик.
В цю ж мить Вольф відштовхнувся від землі ногою, щоб з'їхати по трубі вниз. Він подумки смакував свою зухвалу перемогу, але... не так сталось, як гадалось. У своєму геніальному плані втечі хлопець не врахував одного фактора. Він не врахував вологості повітря. Дощу в цей день не було, але було досить холодно і волого. Труба наче покрилася невидимою матовою плівкою. Тому він проїхав усього лиш кілька сантиметрів і зупинився.
"От лайно" - промайнуло у Вольфа в голові. Але на цьому його думка перервалася.
Перший удар прийшовся йому прямо у ліву вилицю. Він був достатньо сильним для того, щоб хлопець звалився навзнак на траву за перилами. Він ще лежав у позі безпорадної перевернутої черепашки, так і не оговтавшись і не розуміючи, що відбулося, коли двоє нападників перескочили через трубу і взялися продовжувати розпочате. Наступним постраждав його правий бік від удару ногою по ньому. Далі - губа, яка росзіклася він прицільного удару кулаком в щелепу. Із занять самооборони, на яких він був всього лиш кілька разів, хлопець згадав, що в першу чергу потрібно захищати печінку, шию і обличчя. Тому він спробував максимально прикрити вразливі частини свого тіла. Вольф якнайдужче підібгав коліна до грудей, шию сховав поміж пліч, попередньо скулившись, правою рукою прикрив свій правий бік, а лівою намагався затулити обличчя. В роті почувся присмак власної крові. Вольф зрозумів, що єдиний вихід - волати про допомогу. Він перевів подих, вибрав момент, коли його не вдаряли, а лише замахувалися, і спробував крикнути:
- Допоможіі...
Парубки невтомно гамселили далі. Вольф, здавалося, вже змирився зі своєю долею, коли почув:
- Агов, хлопці, облиште його.
Удари припинилися. Це сказав третій парубок з компанії. До того він не подавав вигляду, а мовчки спостерігав. Імовірно, він був серед них найтверезішим.
- Відчепіться від нього. А то ще, чого доброго, патрулі помітять. Ви його і так вже добряче відмудохали.
Нападники зобразили невдоволення, але розвернулися спиною до Вольфа і почали відходити. Та раптом той, що підійшов першим, розвернувся і крикнув:
- Тобі сьогодні пощастило, покидьку! Якби не наш кент, ми б тобі кишки спустили!
Після цього, вдосталь полаявшись, він разом із другим підійшов до решти своїх. Всі вони глянули на Вольфа, який простягся на траві, і пішли геть. Деякий час від них чувся гомін, який з часом потроху затихав, а потім зник зовсім.
Тим часом Вольф лежав на траві і відходив від цієї події як фізично, так і морально. Коли він наново усвідомив те, що щойно відбулося, то залився диким реготом. Він сміявся кілька хвилин і якби поряд проходили люди, то вони сприйняли б його за психічнохворого. Зрештою, заспокоївшись, він спробував підвестися. Тіло невблаганно нило. Здавалося, що його переїхав танк. Вольф провів рукою по бороді, а тоді глянув на долоню. Вона була закривавленою. Ще б пак, іншого він і не сподівався. Хлопець мимоволі зрадів, що поряд немає дзеркала, тому він навіть при бажанні не може роздивитися своєї заюшеної кров'ю пики. Дощу теж напередодні не було, тому на калюжі розраховувати було нічого. Він знеможено зітхнув і попростував до сходів. Не без труднощів переліз через трубу, а тоді спустився вниз до майданчика. Звідти він зібрався йти додому.
Вольф просканував в голові свою біографію і дійшов висновку, що його вперше в житті жорстоко побили. Ну що ж, для нього це новий досвід. Як би там не було, а досвід. Так, його тіло зараз мов відбивна. Так, його губа зараз мов решето. Але його вперше в житті по-справжньому ПОБИЛИ. І, як не дивно, він не жалів. Якби кілька хвилин тому йому б розповіли, як усе це закінчиться, він без сумніву вчинив би так само. Його гріла думка про те, як красномовно він спілкувався зі своїми кривдниками. Йому було дуже весело від його дотепності. Вольф пишався своєю зухвалістю. Його убоге на події життя отримало в скарбничку цікаву пригоду. Саме тому він про це ще ніразу не пожалів. І, мабуть, ніколи не пожаліє. Йому навіть було байдуже на те, як він пояснюватиме батькам свій зовнішній вигляд. Хлопець впевнено прямував додому.
Окурок лежав всередині труби, так і залишаючись лише причиною конфлікту. Парубкові, що побив Вольфа було байдуже на це. Він і так отримав те, що хотів.
А Вольф зрозумів, що окурок варто викидати в смітник. Або деінде, головне, щоб ніхто не бачив. Та краще, все-таки, в смітник.
Зрештою, це також досвід.